Термінал


Все, як завжди: ніхто крім нас. Зробили, що могли, і навіть більше…
— Ніхто… Тепер вже хай без нас. Займуть наше місце інші.

— Нічого, брате, нарешті маєм право відпочити…
— Так. Час нам йти. З хвилини на хвилину мають рейс оголосити.

— Все таке бруднé від крові… І там, куди летим, здається, камуфляж не в моді?
— Видадуть нове. Скидай РД, і залишки набоїв напевне там не стануть у нагоді…

— Ставай, хутчіш. Спирайся на плече, ще трохи, так – йдемо. Тут недалéко.
— Як дивно, зовсім вже не відчуваю болю. І стало дихати так легко…

— Обережно, тут уламки стелі. Майже прийшли, вже бачу небо крізь провал.
— Летимо. От тільки озирнусь востаннє на клятий пасажирський термінал…

Наступна сторінка