У моря впадають різні
Вісла і Дніпро,
Та одна в нас — ніжна й грізна —
Праслов’янська кров.
Як і дивна Божа Матір —
Іще з давнини —
Бог-Отець, Бог-Син розп’ятий
Теж у нас одні.
Чому ж пращурам злощасним,
Твоїм і моїм,
Так доводилося часто
Схрещувать шаблі?
Може, їм також ввижалось —
Господи, прости,
Що в руках вони тримали
Сяючі хрести.
Українці і поляки
Не пішли на згин,
Стали ж гинути ознаки,
Що ми — вороги,
Й забуватися обрáзи.
В Другій світовій
За Вкраїну й Польщу разом
Ринуллись ми в бій.
І здужали, розігнули
Павучі кути
На свастиках — обернули
Їх знову в хрести.
Наша приязнь обопільна
Хай увійде в віки,
У дорозі хрест наш спільний
Хай буде легким!