Польському другові


У моря впадають різні
Вісла і Дніпро,
Та одна в нас — ніжна й грізна —
Праслов’янська кров.

Як і дивна Божа Матір —
Іще з давнини —
Бог-Отець, Бог-Син розп’ятий
Теж у нас одні.

Чому ж пращурам злощасним,
Твоїм і моїм,
Так доводилося часто
Схрещувать шаблі?

Може, їм також ввижалось —
Господи, прости,
Що в руках вони тримали
Сяючі хрести.

Українці і поляки
Не пішли на згин,
Стали ж гинути ознаки,
Що ми — вороги,

Й забуватися обрáзи.
В Другій світовій
За Вкраїну й Польщу разом
Ринуллись ми в бій.

І здужали, розігнули
Павучі кути
На свастиках — обернули
Їх знову в хрести.

Наша приязнь обопільна
Хай увійде в віки,
У дорозі хрест наш спільний
Хай буде легким!

Наступна сторінка