Ріка


Ніхто не скаже: “може буть” —
Такого не буває:
Проклала річка довгу путь,
Але ім’я не має…

Ще за старих-старих часів
Прийшли до річки люди,
І мовив старший за усіх:
“Отут і жити будем”.

Під сонцем, радісна, текла
Ріка, і кожна хвилька
Була неначебто зі скла,
В ворсиночках-яскринках.

Дививсь на річку поводир:
“Яка ж вона доросла”.
Докупи склав, що бачив зір,
І вирік: річка Ворскла!

Ріка текла собі й текла —
Й на мить не зупинялась —
І ні якісінького скла
Ні в кого не украла.

А ось оте, а ось оте
Колись, можливо, й сталось:
Вона сміялась з недотеп —
Ще й як сміялась!

Сумна вночі і день усей
Між круч та осокорів,
Весела й краща за усе,
Під сонцем на просторі;

Інако їй не дано жити:
Ріка ця — мила й гречна —
До любого Дніпра спішить
З вітанням — безкінечно.

Наступна сторінка