Краса


Надії Михайлівні Карбовничій

Бог дав людям такі із благ,
що про кращі дарма й говорити:
в фарбах, камені, звуках, словах,
в плоті грішній Красу творити.

Щоб од туги, од бід людських,
від навал бісівської раті,
від химер і від геніїв злих
світ Краса могла врятувати.

… Ми в Парижі за давніх часів,
неподалік від Сени,
на майдані, де Матір Краси
в камінь втілена і вознесенна.

Поруч доня Краси стоїть,
як і Матір, немов у зльоті,
бо Краса у плоті її,
бо Краса і є її плоттю.

Есмеральда — красуні ім’я,
що Красі так личити здатне,
означає воно — смарагд,
ні купити його, ні продати.

Як же сталось, що від отих
злиднів, шибениць не врятувала
Есмеральда братів своїх,
хоч Краси їй не бракувало?

Есмеральда Париж не змогла
від злощастя урятувати,
а сама безвинна була
до страшної засуджена страти.

Ось її оточили кати,
і вже зашморг її обвиває;
хай Париж їй бідній простить,
що вона його покидає.

Всіх живих охоплює жах,
і крізь сльози дивляться люди,
як улюбленицю парижан
віддають смерті нелюді люті.

Мав людський безталанний рід
згодом істину мудру пізнати:
щоб Краса врятувала світ,
мусить світ Красу врятувати.

… Та вернімось в наш вік назад,
що тепер світ з Красою чинить?
Тут не треба нічого казать —
перед вашими все очима.

Наступна сторінка