Надії Михайлівні Карбовничій
Бог дав людям такі із благ,
що про кращі дарма й говорити:
в фарбах, камені, звуках, словах,
в плоті грішній Красу творити.
Щоб од туги, од бід людських,
від навал бісівської раті,
від химер і від геніїв злих
світ Краса могла врятувати.
… Ми в Парижі за давніх часів,
неподалік від Сени,
на майдані, де Матір Краси
в камінь втілена і вознесенна.
Поруч доня Краси стоїть,
як і Матір, немов у зльоті,
бо Краса у плоті її,
бо Краса і є її плоттю.
Есмеральда — красуні ім’я,
що Красі так личити здатне,
означає воно — смарагд,
ні купити його, ні продати.
Як же сталось, що від отих
злиднів, шибениць не врятувала
Есмеральда братів своїх,
хоч Краси їй не бракувало?
Есмеральда Париж не змогла
від злощастя урятувати,
а сама безвинна була
до страшної засуджена страти.
Ось її оточили кати,
і вже зашморг її обвиває;
хай Париж їй бідній простить,
що вона його покидає.
Всіх живих охоплює жах,
і крізь сльози дивляться люди,
як улюбленицю парижан
віддають смерті нелюді люті.
Мав людський безталанний рід
згодом істину мудру пізнати:
щоб Краса врятувала світ,
мусить світ Красу врятувати.
… Та вернімось в наш вік назад,
що тепер світ з Красою чинить?
Тут не треба нічого казать —
перед вашими все очима.