Щирому другові
Ігорю Михайловичу Стаханову
присвячую
Двом сивим старим солдатам —
Отак це в їх долях зійшлось —
У лікарняній палаті
Знайомитись довелось.
— Воювали?
— На Першім Вкраїнськім!
— На Першім? І я був там! —
Той час, що уже не близько,
Живий перед ними постав.
Обидва вони в піхоті
Пройшли дорогу війни —
Й за чорну ратну роботу
Одержали ордени.
Затим довелось — негайно —
Науку обом пройти,
Як в світі криводзеркальнім
Людину в собі зберегти.
Обидва не випадково
Онукам дали ім’я:
Андрій. У його основі —
Людина і Муж стоять.
За всі дивовижні збіги
В війну та ще й по війні,
І щоб почалась відлига,
Нарешті, в їх стороні,
Їм би по чарці-рюмці,
Та де там — мрії пусті.
Тож прийняли по пігулці
І… перейшли на Ти.