Присвячується В. М. Фролову
Наша пам’ять ніколи не вмре, не зів’яне,
Не забуде із нас ні один,
Як ми всі називалися браття-слов’яни
І всі разом ішли на Берлін.
А були ми тоді фронтові побратими
Із п’ятнадцяти різних країв,
І великої правди вогонь невгасимий
Зігрівав нас і всім нам світив.
І одна перед нами лежала дорога,
І мета була тільки одна,
І на всіх нас чекала весна перемоги —
Найщасливіша наша весна.
Чому ж саме слов’янами звались ми всюду?
Мабуть тому, що істинно тьми
Було саме слов’ян, і слов’янського люду
Більш ніж інших лягало кістьми.
Хай же пам’ять ніколи не вмре, не зів’яне,
Не забуде із нас ні один,
Як ми всі називалися браття-слов’яни
І всі разом ішли на Берлін.