Незабутнє


Попереду бій вирує,
Вже чутно: гармати ревуть —
Стрілецька рота крокує
На передову.

Майбутнє себе ховаає
Від сущих на світі людей,
І воїн-юнак не знає,
Що очікує, що гряде.

Не знає, що буде брати
Берлін — оте лігво зла
І Прагу йти рятувати,
Щоб злата була.

Розквітнуть у нього на грудях
Ті квіти війни — ордени,
А далі буде, що буде
Вже після війни…

Постане думка настирна
І стане його переймать:
Під вербами України
Все миру нема…

В його солдатському серці
Пекучий, гіркотний полин
Почне проростати… Все це
Ще буде колись…

А зараз він бачить і чує,
Що зараз є наяву:
Стрілецька рота крокує
На передову.

Наступна сторінка