Живописці, в білім-пребілім,
Наше місто заполонили.
Швидко, швидко, бо справу знали,
На всіх вікнах намалювали
Натюрморти свої зимові:
Віти й квіти на них загадкові.
Бо ж були льодовими пензлі;
Була фарба, стигла і змерзла,
Була біла, пречисто біла,
Як у ангела тії крила,
Наче те молоко, що діва —
Наднебесна діва – квапливо
Шляхом довгим йдучи Чумацьким,
Розплескала усе зненацька.
От, здалось би, білі віти,
Біле листя і білі квіти,
Ще й снігом присипані сивим,
А які ж вони всі красиві!
Доторкнешся – руці нестерпно,
Адже лід, але серцю тепло.
То краса таку вдачу має —
Вона серце людське зігріває.