Сказав Ісус: у Божій вірі —
за словом Господа живіть,
не створюйте собі кумирів,
в поводирі їх не беріть.
А ми, закляклі в завірюсі
і зачерствілі у борні,
зреклися, навпаки, Ісуса,
та не зреклись кумирів, ні.
Ми створюємо їх постійно —
в надії: щастя нам дадуть —
й возносимо благоговійно
на п’єдестали наших душ.
Язичники, одвічно темні,
перед кумирами гнемось,
а згодом бачим, що нікчемні
вони, й кидаєм їх в багно.
Але традиція вже склалась,
і вже до неї кожний звик:
ми на ті ж самі п’єдестали
кумирів ставимо нових.
Не збагнемо ніяк, що годі
любові ждати нам від них:
чи з каменю вони, чи з плоті —
серця їх завжди кам’яні.