В чертогах, чорних-пречорних,
схожих на крила воронячі,
розгорнуті у політ,
здобитчики каменю чорного
кроплять його потом чорним
протягом довгих літ.
Та з чим за підступністю можна
порівняти те, що за тяжкий
труд уготовлено їм?
Самі вони — ще живими
обертаються в чорні камені —
пам’ятники собі самим.
Немає раю земного,
і рай небесний — утопія,
така, яких нам стає,
але, якщо припустити,
що пекло кромішнє існує,
то саме це воно й є.