Отака вже наша доля,
Сивих ветеранів,
Що все бачим оте поле —
Наше поле брані.
А було те поле довгим,
Було довгим вельми —
Простяглось воно від Волги
До самої Ельби.
Доки ходимо під небом,
Побратими-ветерани,
Нам іще зустрітись треба
І, дай Боже, не востаннє…
А тим полем йшли ми в наступ
За вогненним валом.
Один одному, по-братськи,
Рани бинтували.
Ми тим полем йшли щомога,
Любі побратими,
І дійшли до Перемоги,
Все-таки дійшли ми!
Доки ходимо під небом,
Побратими-ветерани,
Нам іще зустрітись треба
І, дай Боже, не востаннє…
Отака вже наша доля —
Іншої не буде:
Ми все бачим оте поле,
Поле незабутнє.
Ми розтанемо з роками
У сивім тумані,
Але віримо, що пам’ять
Людська не розтане!
Доки ходимо під небом,
Побратими-ветерани,
Нам іще зустрітись треба
І, дай Боже, не востаннє…