Гойя, Малевич… не полічиш алмазів;
Ідуть-грядуть за кумиром кумири,
Кожний в своїм паралельнім мирі,
Загадкові і серце і розум — разом.
Ще не вгамувались тевтонські звірі,
Ще вирувало воєнне лихо,
Як юний Ігор на танку в’їхав
У свій паралельний мир у Мирі.
В дивнім мирі його паралельнім
Дану Богом красу не карають:
Не випалюють, не вирубають;
В ньому Природу леліють лілейно
Зупиняє тут Майстер фарбами
Миті, що неповторимі:
Зостаються навічно зримі
І, воістину, всі — прегарними.
Ігор помер, а Дар не згинув
І пензель знайшовся гожий —
Тож тепер він малює Рай Божий,
А Бог нам покаже його картини.