Перед Страшним судом


Небо здригнулося, захиталося;
Хмари на землю попадали;
Зіроньки полетіли в безодню,
А за ними іскринки-сльозинки;
Сонечко згасло як свічечка,
Неначе малесенька свіченька;
Місячко був білоликим,
А став ущерть чорноликим;
Земля задрижала і затряслася,
Мов у лихоманці-пропасниці;
Велетні-гори зрушилися
І розвалились на брили каменю;
А ріки всі зупинилися
І не знали, ріки вони чи не ріки,
А якщо ріки, куди ж текти?
А текти було більше нікуди.
Хвилі морські та ще й океанські,
Високі, як ті хмарочоси,
На землю ринули-хлинули,
І потонула ненька рідненька.
А люди? У всіх одномиттєво
Серця перестали битися;
Моє серце теж зупинилось…

Наступна сторінка