Дорога в диво


Йшов юнак, а з ним юна діва —
Торували дорогу в диво,
Ту дорогу, що в диво.

Йшли й поволі зникали в далі,
Вже й невидимі зовсім стали,
Та й невидимі стали.

То вони — до щастя в причасті —
У своїм розтанули щасті,
Розчинились у щасті.

Їхній ніжний-преніжний шепіт
В лісовий обернувся шелест:
Шепіт в шелест, у шелест.

Блиск очей ясних — ні, не сон це —
Об’єднався із блиском сонця,
Злився з сяєвом сонця.

І всі усмішки їхні світлі
Квіточками світло розквітли,
Всюди світло розквітли.

А солодкість п’янких цілунків
Вітер людям розніс в дарунки,
Добрим людям в дарунки.

Йшов юнак, а з ним юна діва —
Торували дорогу в диво,
В найдивнішеє диво.

Наступна сторінка