Фреска


Їх більше, нелегких шляхів, буває,
а легші — десь поряд в’ються;
на серці відбитки тяжких розставань,
як фрески, навік зостаються.

… І знову від’їзд, і вокзал, і перон,
однак залишаю сьогодні
чужий гомінливий людський Вавілон,
в якому я всім — сторонній.

Чимало я міст покидав чарівних,
та треба у тому признатись,
що навіть трудніше тоді, коли в них
немає із ким розлучатись.

Наступна сторінка