Людина в тваринному світі


Розпочнемо, пані-панове
про людину нашу розмову,

про людину в тваринному світі,
а точніше, в тваринному світлі.

Припускаємо, що усяка
може першою стати ознака.

Отже: зла людина й жорстока,
як тварина, що зветься вовком,

і така ж вона сама, до речі,
якщо вовк отой в шкурі овечій;

як вівця, людина смирна
і покірлива, і покірна;

ще й таке порівняння згодиться,
що хитрюща вона, як лисиця —

позирає оком неситим,
де й кого їй ще обдурити;

треба й те сказати відверто,
що вона, як віслюк, уперта;

до бульдога подібно, пиката
і, неначе індик, пихата;

побалакати завжди охоча —
як сорока хвостата, стрекоче;

наче мавпа, всіх імітує
і наслідує, і копіює;

і чужі слова, мов папуга,
все повторює — ледацюга;

як зміюка, в душу вповзає
і зненацька смертельно кусає…

Що ж виходить таке? Що людина —
це найгірша у світі тварина?

Заспокоймося, панство високе,
і подивимось з іншого боку:

як дельфін, розумна людина,
ще й розумніша за дельфіна;

і така вже у неї вдача —
як той кінь, вона роботяща;

і така є ще в неї вдача —
притаманна їй вірність собача;

і хоробра вона, бо серце
в неї левове в грудях б’ється;

про своїх маленьких дітóчок
вона дбає, неначе квочка;

як орел, вона бачить далеко,
а співає, як соловейко…

То ж ми бачимо, що людина —
є найкращою в світі твариннім,

і тому вона — цар природи,
тому люди — царі природи.

І, нарешті, строфа остання
містить висновок-побажання:

ті царями нехай не бувають,
що царя в голові не мають.

Наступна сторінка