Діоген


Поету Володимиру Верховню

Колись-то Діоген —
Філософ знаменитий,
До краю розчарований у людях,
Що всі погрузли
В блуді та облуді,
Із бочки виліз,
В котрій жив-творив,
Улюблений ліхтарик засвітив
І з ним узявсь по вулицях бродити.

— Пощо у білий день
Із ліхтарем блукаєш? —
Спитав його якийся перехожий,
Із тих, що знаються:
Що гоже, що негоже.
На нього глянув
Діоген з докором,
З презирством, наче на потвору,
Зітхнув і вимовив:
— Людину я шукаю.

Якби-то Діоген
З’явивсь у нашім віці,
Та й в Україні,
Що здаля і зблизька,
І Україна, а якась не українська,
І йшов по ній удень
З ліхтариком стареньким,
То він, запитаний, пощо блукає,
У відповідь сказав би: “Я шукаю
В цій Україні — українців”.

Наступна сторінка