Поету, автору поеми
«Козацький монастир»
Іванові Перепеляку
присвячую
Розлючені Петро і Катерина
Катують запорозьких козаків:
Карають, та не можуть покорити —
В своїх перетворити холуїв.
В степ козаки примчали Слобожанський,
Пропахлий полином і чебрецем,
І там свій монастир козацький
Звели на білій скелі над Дінцем.
Ченці — удень і козаки — ночами,
Вони не в безвісті, не в забутті;
Вони живі, вони всі — поруч з нами,
Не стільки грішні, як святі.
Хоча частіше не хрести блищали,
А їх шаблі… В лиху годину ту
Вони мерзотні руки відсікали,
На землю нашу підняті святу.