Там, де батько Дніпро
Вже скоро,
Донька Сула — отака,
Як море.
Води всі вдвобіч
Розтеклися,
Береги в очерет
Одяглися.
А яка ж то у неї
Врода,
Коли сонечко
На захóді:
Хмара над берегом
Мріє,
І стрічка на ній
Жаріє;
А під хмарою
Половинка
Сонця, наче
Жаринка;
У воді вона вся
Відбилась,
І не згасла, не
Розчинилась.
У сонця фарб тих
Чимало —
Воно воду
Пофарбувало,
Її розмалювало
Гарно:
Померанчево, синьо,
Янтарно.
А ще є тут довгастий
Острів —
Розсікає строкатий
Простір.
Диво-острів, схожий
З ведмедем,
Із хутром — густим
Очеретом.
Але ніч настає
Потворна —
Геть усе замальовує
Чорним.
На обох берегах
У хатах
Починають вогні
Загорятись.
Перемигуються
Пошанно
Полтавчани і
Черкащани.