Сула


Там, де батько Дніпро
Вже скоро,
Донька Сула — отака,
Як море.

Води всі вдвобіч
Розтеклися,
Береги в очерет
Одяглися.

А яка ж то у неї
Врода,
Коли сонечко
На захóді:

Хмара над берегом
Мріє,
І стрічка на ній
Жаріє;

А під хмарою
Половинка
Сонця, наче
Жаринка;

У воді вона вся
Відбилась,
І не згасла, не
Розчинилась.

У сонця фарб тих
Чимало —
Воно воду
Пофарбувало,

Її розмалювало
Гарно:
Померанчево, синьо,
Янтарно.

А ще є тут довгастий
Острів —
Розсікає строкатий
Простір.

Диво-острів, схожий
З ведмедем,
Із хутром — густим
Очеретом.

Але ніч настає
Потворна —
Геть усе замальовує
Чорним.

На обох берегах
У хатах
Починають вогні
Загорятись.

Перемигуються
Пошанно
Полтавчани і
Черкащани.

Наступна сторінка