Старість


Неправда, мовби жалість нас принижує,
Що зайвою на світі є вона;
Не зайва, якщо старість гне-пригнічує
І вже із жовтиною сивина.

Про це вам кажем: я, роками згорблений,
Та песик мій, що теж старим вже став;
Ми бредемó удвох із ним крізь погляди,
В яких застиг байдужості метал.

Нехай прохожі все ж на нас подивляться
Із граном жалості в очах своїх,
Мій добрий друже, я гадаю: ми за це
Нітрохи не образимось на них.

Наступна сторінка