Пам’ятник


На скромному постаменті
Пам’ятник із цементу:

Воїн — суворий воїн, —
З непокритою головою,

Каску тримає правицею
І обережно лівицею

Підтримує бідну жінку,
У котрої в очах тужинки.

Удвобіч могили, могили…
Бійців, що в бою загинули:

Двадцять і п’ять їх справа,
Двадцять і п’ять їх зліва.

А чуйна жінка — то матір
Усіх тих полеглих солдатів

І суворого їх командира —
Згинув він теж у пекельнім вирі.

А навколо дерева, дерева —
Брати й сестри загиблих кревних.

Про воїнів не забувають —
Про них, ой як добре, дбають:

Навесні каштани цвітуть-розцвітають
Та квітки у вінки згортають,

І вкривають гірляндами білими
І пам’ятник, і могили;

Потім теплим сніжком тополі
Обвіюють все довкола;

Затим вінки золотаві
Воїнам липи сплітають;

А ось і осінь. Майстри-різб’ярі
Клени, дочекавшись своєї пори,

Полеглим у битві звитяжцям
За труд їх — у світі найтяжчий —

Із листочків зі злата-сусалі
Вирізьблюють всім ордени та медалі.

… А взимку дерева в папахах білих
Оберігають спокій загиблих.

Наступна сторінка