На скромному постаменті
Пам’ятник із цементу:
Воїн — суворий воїн, —
З непокритою головою,
Каску тримає правицею
І обережно лівицею
Підтримує бідну жінку,
У котрої в очах тужинки.
Удвобіч могили, могили…
Бійців, що в бою загинули:
Двадцять і п’ять їх справа,
Двадцять і п’ять їх зліва.
А чуйна жінка — то матір
Усіх тих полеглих солдатів
І суворого їх командира —
Згинув він теж у пекельнім вирі.
А навколо дерева, дерева —
Брати й сестри загиблих кревних.
Про воїнів не забувають —
Про них, ой як добре, дбають:
Навесні каштани цвітуть-розцвітають
Та квітки у вінки згортають,
І вкривають гірляндами білими
І пам’ятник, і могили;
Потім теплим сніжком тополі
Обвіюють все довкола;
Затим вінки золотаві
Воїнам липи сплітають;
А ось і осінь. Майстри-різб’ярі
Клени, дочекавшись своєї пори,
Полеглим у битві звитяжцям
За труд їх — у світі найтяжчий —
Із листочків зі злата-сусалі
Вирізьблюють всім ордени та медалі.
… А взимку дерева в папахах білих
Оберігають спокій загиблих.