Підступний ворог у злощасну мить
Удерся в край, такий усім нам милий,
Щоби горіли не в огні любові ми,
А в огнищах ворожих попеліли.
… Неначе танки, проповзли роки.
Бої останні. Всі міста ворожі
Оповилися у дими гіркі,
Й самий Берлін спіткала кара Божа.
І сталось! Перемоги день настав.
В той день в колишнім таборі триклятім
Я вірші — вільним вже — жінкам читав
Від імені визвольників-солдатів.
Про те, що буде шлях боїв страшних
Тепер шляхом щасливого вертання
Їх в край омріяний, де вже на них
Чекають і троянди, і кохання.
О дивовижний, несказанний час!
Жінки ті плакали, всміхались, молоділи…
Так! Молоділи на моїх очах,
З котрих також сльозини капотіли.
Давно уже дожив я до сивин.
Та спомин про цей день у серці світить:
Прожив би тільки день отой один —
І то вже недарма прожив на світі.