На деревах околишніх листя
В шати сонячні одяглися;
Вальс останній відтанцювали
Й до матусі-землі припали.
А яблунька, бач, яка сміла,
Смарагд віддавати не захотіла
І стояла горда та рада,
Що на ній корона смарагдова.
Вона аж до зими гордувала
І… в обійми морозів попала.
Ой, не гарні вони парубочки:
Заморозили сік у лісточках.
Обернули корону зелену
В щось без кольору, в щось злиденне…
А яблуньку шкода страдальницю —
Гордівливості власної данницю.