Присвячується доблесним воїнам,
які визволили рідний Харків
У небо пам’ятник вознесся
й над нашим височіє містом.
Із дивним почуттям у серці
дивлюсь на нього. Він здається
мені богатирем із казки,
що форму нашу вдяг — солдатську.
У давнині далекій, може,
йому за нас було тривожно.
У путь його наш кликав спомин —
і ось прийшов він нам на поміч!
… Дорога — доля. Йде ходою
неспинною, а за собою
веде людей, які одвічно
чомусь зовуться: пересічні.
Вони, щоправда, не надземні,
та чи абиякі? Нікчемні?
Розумні, горді, вміють битись,
Вони — це Він у цьому світі!